ЗАРЕЄСТРУВАТИ АВТОРСЬКЕ ПРАВО – ІСТОРІЯ. ЧАСТИНА 1

Якщо б мене хтось спитав: «Хто взагалі вперше вигадав авторське право ?». Я, напевно, не довго думаючі, відповів: «Напевно німці чи французи, чи англійці». Чому? А тому що я знаю, що провідне і первинне законодавство в патентній галузі було створене саме цими націями, і, вже потім усі інші держави побудували власні правила, ґрунтуючись на підставі німецьких, французьких, англійських та американських законів.        

На справді, вперше тему авторських прав «підняли» саме англосакси (хто б сумнівався). Звісно, існують відомості про те, що у стародавній Афінський республіці (близько 2300 років тому) було засвідчено існування права на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Мова йдеться про збереження недоторканості і не викривленню відомих трагедій, які виконувались в театрах, і тексти яких актори та переписувачі досить «вільно» і часто перекручували на власний розсуд і настрій. Джерела пишуть, шо був розроблений і прийнятий певний законодавчий документ, згідно з яким оригінали трагедій, комедій театральних вистав декількох класичних авторів підлягали обов’язковому збереженню в певному архіві. При цьому  актори мусили дотримуватися офіційного тексту цих творів під час їх виконання. Це можливо  вважати одним з перших випадків охорони авторського права.

Але «по-серйозному» до цієї галузі першими віднеслися англійці, які вже у середні віки здійснювали активну діяльність по написанню і переписуванню книжок, і вже почали їх друкувати в промислових масштабах. А там де є гроші – завжди виникають конфлікти, суперечки, недобросовісна конкуренція, що й почало відбуватися в Англії між книговидавцями, владою та авторами текстів. В середині шістнадцятого сторіччя керувала країною королева Марія Тюдор. Особа досить яскрава – добре освічена, релігійна фанатка, прийшла до влади внаслідок народного бунту, жорстоко страчувала протестантів, за що мала прізвисько «Кривава Мері», прожила 42 роки, померла внаслідок хвороби, в Англії не має ні одного пам’ятника на її честь, день її смерті (та одночасно день сходження на престол Єлизавети I) відзначали в країні як національне свято. Тобто – жіночка була «ще та».

І в 1557 р. саме ця королева Марія Тюдор схвалила «Хартію Організації книговидавців Англії». Згідно з іншими відкритими джерелами, це сталось під час правління  наступної королеви Єлизавети Першою  - утворення «Товариства книговидавців і книготорговців» - 1558 рік. Але це не є дуже важливим в контексті цієї статті. Ми звертаємо увагу саме факт виникнення перших законодавчих норм стосовно авторського права, згідно з якими:     

- лише члени організації/товариства мають від королівства дозвіл на видавництво книжок;

- друкуватися могли лише ті тексти, дозвіл на друк яких був офіційно наданий короною;

 

- видавець хартії повинен одержувати від автора «дозвіл на його твір» (можливо вважати «першими ліцензіями»), внаслідок чого книговидавець отримував ексклюзивне (виключне майнове) авторське право на твір, за що був зобов’язаний сплатити (і сплачував) автору символічний гонорар (перші «роялті», до речі «роялті, англ. royalty, від середньовічного французького roialte, від латів. regalis «царський, королівський, державний»»);  

- хартія була уповноважена конфісковувати несанкціоновані примірники творів у інших осіб, які, наприклад намагалися друкувати книжки не будучі членами хартії. 

З цього можливо зробити певні висновки: у середньорічної Англії, завдяки законодавчому акту, вперше створилася монополія на друк та розповсюдження друкованих творів, текстів книжок; автори виконували виключно функцію написання творів і їх творчість оцінювалась дуже низько; при цьому в XVI ст. автор визнавався первинним носієм авторського права тільки de facto, і аж до XVIII ст. влада корони зберігала жорсткий контроль за друкуванням творів, та за торгівлею книгами.

Далі був «Статут королеви Анни» (1709, Англія - Copyright Act 1709), що визнали першим у світі офіційним законом про авторське право. Повна назва дуже цікава «Акт про заохочення обліку шляхом надання авторам та покупцям прав на копіювання друкованих книг на нижчезазначений період часу»

Цей документ передбачав:

 - закріплення за автором виключного дозволу на повторні видання твору протягом 14 років з моменту його першої публікації;

- автор мав можливість передавати свої права видавцю (що вони зазвичай і робили);

- закон також передбачав повторний термін охорони твору ще на 14 років, який надавався автору за його життя; таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації.

- термін дії на твори, що опубліковані до введення в силу Акту — 21 рік без можливості його поновлення;

- особлива увага була приділена охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів;  

- цей документ вперше на законодавчому рівні встановлював умови реєстрації і депонування авторського права: опубліковані книги мали реєструватися в Stationers Hall (Центрі книговидавництва), а їх копії мали депонуватися для користування в різних закладах та установах – університетах, бібліотеках королівства.